Порівняння особливостей технологічних парків світу

Початок технопаркам було покладено в США на початку 50-х років, коли був організований науковий парк Стенфордського університету (штат Каліфорнія). У 80-і роки технопарки в США сталі з'являтися один за іншим. На сьогоднішній день в США налічується більше 160 технопарків (більш 30% від загального числа технопарків у світі).

У Європі технопарки з'явилися на початку 70-х років. Одними з перших були Дослідницький парк Університету Херіот-Уатт в Единбурзі; науковий парк Трініті-коледж у Кембриджі; Левен-ла-Нев у Бельгії; Софія-Антиполіс у Ніцці і Зона наукових і технічних нововведень і виробництва (ZIRST) у Греноблі. Вони повторили ранню модель технопарків США, особливість якої - наявність одного засновника, а основний вид діяльності - здача землі в оренду власникам наукоємних фірм.

Після прийняття в 1988 р. державної науково-виробничої програми «Факел», що передбачає концентрацію зусиль на ряді наукомістких галузей (мікроелектроніка та інформатика, оптоволоконний зв'язок, генна інженерія та біотехнологія, медичне обладнання) стали створюватися зони розвитку нових високих технологій (технопарки). Перший технопарк Китаю був створений в 1988 р. (Пекінська експериментальна зона розвитку нових технологій в районі Хайдань). У результаті реалізації Програми «Факел» до кінця 1995 року було вироблено промислової продукції на суму 79,5 млрд. юанів, (надходження від експорту продукції - 1,08 млрд. дол США). Поставлені перед зонами розвитку завдання реалізуються у формі створення бізнес-інкубаторів та доведення НДДКР до стадії дослідного зразка з подальшим виробництвом на власній промисловій базі.

В даний час в КНР налічується 120 зон розвитку високих технологій різного рівня, серед них 53 державного призначення, надходження від експорту продукції яких - понад 4 млрд. доларів США. У більшості зон діють різноманітні пільги для залучення інвестицій. Держава здійснює стартове фінансування високотехнологічних проектів і страхує ризики іноземних інвесторів.

Держава стимулює участь фірм (незалежно від форм їх власності) у розвитку технопарків:

· підприємства, що використовують перспективні технології, виплачують прибутковий податок у розмірі 15% у від його звичайної величини, а фірми, 70% продукції яких йде на експорт, тільки 10%;

· новостворені підприємства звільняються від сплати податків на 2 роки з моменту акредитації;

· якщо зведення нових корпусів здійснюється за рахунок внутрішніх капіталовкладень, не стягується податок на будівлі;

· фірми звільняються від експортних податків при реалізації продукції на зовнішні ринки. На розвиток інфраструктури зон уряд щорічно виділяє позики та інвестиції. Для залучення ризикового капіталу впроваджуються системи венчурних інвестицій.

На початку 90-х років починається формування першої хвилі російських технопарків (в основному навколо ВНЗ). Ці технопарки не мали розвиненої інфраструктури, нерухомості, підготовлених команд менеджерів. Вони часто створювалися і розглядалися як один з підрозділів вузу.

В основі наукових парків лежать чотири принципи - створення максимально сприятливих умов для наукоємного виробництва, інноваційного бізнесу і, таким чином, науково-технічного прогресу; - Максимальне зближення, в тому числі і територіальне, науки, виробництва та комерції;

Об'єднання фірм, які розробляють різні види наукомісткої продукції, що дозволяють створити умови для продуктивного обміну ідеями і досвідом;

Створення для розвитку ідей сприятливих умов для їх виживання на російському ринку.

Основну частину фінансування наукові парки отримують від держави: у Великобританії 62%, у Німеччині - 78%, у Франції 74%, в Нідерландах близько 70%, в Бельгії майже 100%. Державна допомога виступає в різних формах. У Японії, наприклад, цілий ряд державних фондів, банків і корпорацій надають фірмам, які розробляють наукомістку продукцію, кредити на тривалий термін і під пільгові відсотки. Часом кредит і відсотки потрібно повертати лише у тих випадках, коли дослідження закінчуються успішно, а в разі невдачі гроші можна взагалі не повертати. Уряду створюють фірмам, які вкладають капітал в наукові парки, пільговий режим амортизації обладнання і т.д. Не залишаються осторонь і місцева влада, внесок яких іноді навіть перевищує обсяг урядової підтримки. Наприклад, фінансування технополісу в японському місті Тояма складається з таких джерел: половину коштів виділяє місцева префектура, 30% надходить з регіонального бюджету, 10% дає уряд і стільки ж різні корпорації, асоціації та приватні особи. І ніхто не сприймає наукові парки, та й взагалі науку, як обозу. Більше того, США, Великобританія, Японія, Німеччина і Франція відчайдушно конкурують один з одним, прагнучи створити, або заманити до себе якомога більше підприємств, наукових та інших центрів, національних і закордонних.

Подібні статті по економіці

Адам Сміт як економіст
Прийняти правильне економічне рішення неможливо без глибокого знання економічних законів, що регулюють економічну діяльність, розуміння структури і функцій економічної системи. ...

Управління доходами торговельного підприємства від операційної діяльності (за матеріалами ТОВ Боярські Ряди, м. Боярка)
Умови формування ринкових відносин в Україні, що пов’язані з динамічністю зовнішнього середовища, зниженням купівельної спроможності населення, загостренням конкурентної боротьби, потре ...

Трудові ресурси Київської області та регіональні особливості їх розміщення й використання
Комплексний розвиток продуктивних сил економічних районів - один з пріоритетних напрямків наукових досліджень та практичної діяльності держави і місцевих органів влади з питань регіонал ...