Суть і застосування категорій «економічний розвиток» та «економічне зростання»

Більшість українських економістів поділяють підходи західної економічної теорії і активно їх впроваджують у життя. Чільне місце серед них посідають відомі вчені В. Геєць, С Кіреєв, В. Пинзеник, С Терьохін. Найбільш яскраво їхню позицію щодо економічного зростання та розвитку розкрив В. М. Геєць у відомій монографії "Нестабільність та економічне зростання". Так, він вказує на повну відповідність між показником економічного зростання та аналогічною філософською категорією. Крім цього, вчений підкреслює, що за умов еволюціонування економічне зростання може ототожнюватися з економічним розвитком. А, інакше, якщо відбуваються стрибкоподібні зміни у народному господарстві, дані поняття не завжди співіснують разом [4, 22]. Можна сказати, що серед двох зазначених ключових понять первинним для науковця є "економічне зростання", в якому він бачить джерело розвитку, його обов'язкову передумову. Такий спосіб мислення закономірно призвів до розробки пропозицій щодо довгострокової стратегії економічного розвитку України (до 2015 року) на основі логічного ланцюга: фаза кризи - стабілізація - зростання - розвиток.

Але, на жаль, негативний досвід 2005 року, коли внаслідок дії суб'єктивних чинників відбулося падіння високих темпів зростання і країна фактично почала сповзати до стагнації, свідчить, що використання лінійної логіки у дослідженні та формуванні політичних рішень стосовно економічних процесів є неприйнятним, оскільки на практиці унеможливлюється досягнення власне стадії економічного розвитку. Таким чином, якщо ми будемо і далі в політичних цілях застосовувати наведений вище формалізований підхід, то економіка України навічно залишиться у перехідному стані, не набувши потрібної якості.

Друга група поглядів на проблеми зростання та розвитку характерна для людей, які здебільшого пробують сумістити несумісне - досвід розвитку західних країн та України. Їхня позиція протягом короткого часу, залежно від обставин, може змінюватися на протилежну. Так, наприклад, важко зрозуміти А. Гальчинського, котрий, як співавтор монографії "Інноваційна стратегія українських реформ", виступає за активне і цілеспрямоване впровадження інновацій як основи розвитку на вітчизняних теренах постіндустріального суспільства, вказуючи, що " .маємо подолати ілюзорне уявлення щодо можливості забезпечення постіндустріальної трансформації української економіки ." та виступаючи з гаслом: "У глобальну економіку через реіндустріалізацію" [30, 9]. Хоча вчений обґрунтовує свій заклик тим, що вважає недостатнім рівень ВВП України для здійснення постіндустріалізації (у 2-3 рази нижчий, ніж у піонерів постіндустріалізму). Як бачимо, поважний економіст віддає перевагу застосуванню кількісного підходу для оцінки можливостей такого якісного поняття як розвиток. Іншими словами, він переоцінює "кількість" та недооцінює "якість". Двозначність поглядів А. Гальчинського є проявом вагань і хитань владної верхівки, яка донедавна керувала країною, ознакою неспроможності щодо подолання протиріч перехідного періоду та забезпечення надійного базису наступного розвитку.

Третю групу дослідників представляють такі авторитети як А. А. Чухно, С В. Мочерний, М. А. Павловський, О. Г. Білорус. Вони продовжують традиції національної науки та політики. У кожного з них, безперечно, свій погляд на долю нашої країни у XXI сторіччі. Зокрема, С В. Мочерний бачив майбутній розвиток в руслі соціалізму та розбудови християнської економіки [34, 350]. Треба віддати належне вченому за його сміливість - він вийшов за межі діалектичного матеріалізму, економічного вчення К. Маркса, ортодоксом якого він донедавна був, надавши йому нехарактерного християнізованого звучання, співзвучного просвітницькій філософи Г. Сковороди та філософії серця П. Юркевича. На противагу йому, М. А. Павловський пов'язував розвиток України з досягненням через наукомістке виробництво технологічного лідерства на основі втілення базових економічних теорій державного регулювання Дж. М. Кейнса та інноваційної М. Туган-Барановського [35,66]. При цьому автор приділяв надзвичайну увагу стійкому економічному зростанню та" . особливо зростанню добробуту" [35,270]. Подібну позицію займає О. Г. Білорус, протиставляючи інновації застарілим, індустріальним методам забезпечення економічного зростання: "Концепція традиційного, наздоганяючого розвитку безперспективна. Вона підриває національну ідею величі країни, роззброює і демобілізує націю. Відкривати нові напрямки розвитку і доповнювати інноваціями існуючі - от гасло для України як молодої держави ." [36,12]. Наукову розвідку складових формування постіндустріального суспільства зробив А. А. Чухно, який вбачає у його розбудові майбутнє України. Зокрема, він зазначає: "Перехід до постіндустріального суспільства - перехід усієї людської цивілізації до якісно нового стану. .постіндустріальна економічна система .докорінно змінює становище людини у суспільстві, підносить її роль і значення. Тому це - соціальна система, .що заснована на загальнолюдських цінностях, яка створює усі умови для всебічного розвитку людини" [37,43-44].

Подібні статті по економіці

Економічний аналіз
В нових умовах формування ринкових відносин, функціонування підприємств різних форм власності, необхідно знаходити нові шляхи підвищення ефективності суспільного виробництва, а також ум ...

Трансформація економічних систем постсоціалістичних країн
Капіталістичний спосіб виробництва розвивається вже п'ять століть. За цей час у його межах відбулися три революційні зрушення в технологічному способі виробництва, якісних змін зазнали в ...

Форми організації суспільного виробництва
Природа не дає в готовому вигляді всього того, що необхідно для задоволення людських потреб. Все це люди видобувають в процесі виробництва. Таким чином, виробництво є основою життя людс ...