Меню сайту

Шляхи подолання кризових явищ та напрями розвитку агропромислового комплексу України.

Перехід України до ринкової економіки вимагає здійснення кардинальних змін у функціонуванні системи державного регулювання виробничих процесів у суспільстві. Йього суть полягає, з одного боку, у різкому зменшенні всеохоплюючого впливу державного регулювання економічного механізму господарської діяльності сільськогосподарських підприємств, значному послабленні державного втручання в їх економічні процеси, а з другого – у заміні існуючих в адміністративно-плановій економіці форм і методів державного регулювання у виробничій сфері. При цьому слід виходити з того, що роль державного регулювання економічних процесів у перехідний період до ринкових відносин залишається значно вищою, ніж в умовах діяльності розвинутої ринкової економіки. Це зумовлюється тим, що на перехідному етапі ще не сформовані до кінця умови регулювання економічних процесів широкої підприємницької діяльності. Крім того, перехідний період від однієї системи до іншої, зокрема до ринкової, вимагає певного часу, потребує активної участі держави у створенні інфраструктури ринкового середовища.

На початковому періоді концептуального формування напрямів соціально-економічної реформи в Україні серед певної частини економістів і політологів превалювали погляди щодо застосування моделі вільних ринкових відносин, які грунтуються на класичній конкурентній основі. Вони відносили сільське господарство до тих сфер виробництва, які вважались найбільш пристосованими до освоєння моделі ринкових відносин практично без участі державної підтримки. Проте в процесі поступово формування реальних умов переходу агропромислового виробництва до ринкової економіки ставали все більш очевидним, що в сучасній кризовій ситуації розвитку продуктивних сил великомасштабних обсягів виробництва, неминучого стрімкого розширення складних господарсько-виробничих і економічних зв’язків державне регулювання ринкових відносин стає об’єктивно необхідним.

Без постійної активності держави, її владних структур неможливо успішно вирішити невідкладні завдання соціально-економічного характеру, спрямовані на формування ринкового середовища, здійснення демократичного державотворення, на входження країни в цивілізоване світове співтовариство.

Тільки держава, і ніякий інший атрибут суспільного життя нації, може забезпечити економічну свободу всім суб’єктам господарювання, створити механізм надійного захисту населення від об’єктивного впливу стихії ринку. Тільки держава, як система влади, може здійснити у відповідному напрямі політичні, економічні та соціальні реформи.

Зволікання в обгрунтованому визначенні пріорітету сільськогосподарського виробництва та нерішучість владних структур щодо реального надання йьому пріорітетного значення в народногосподарському комплексі неминуче призвели до згортання діяльності галузей сільського господарства, які покликані виконувати відповідальне соціальне замовлення суспільства – виробляти життєво необхідні продукти харчування, доступні кожному громадянинові країни незалежно від йього майнового і соціального стану. Відвирішення цього завдання безпосередньо залежить стабільність не тільки економічної, а й політичної системи країни. Відсутність законодавчого затверджених Концепції аграрної політики України та Національної програми розвитку агропромислового комплексу і соціального відродження села на найближчу і середньострокову перспективу, у яких були б чітко визначені орієнтири подальшого розвитку агропромислового виробництва в умовах переходу до ринку, значно знизили державну роль у протидії кризових явищ.

До основних концептуальних положень формування і реалізації аграрної політики України насамперед належить забезпечення продовольчої безпеки країни, гарантування пріорітетного розвитку агропромислового комплексу з визнанням сільського господарства базовою галузею економіки народного господарства, створення умов для стабілізації та нарощування виробництва сільськогосподарської продукції. Важливого значення набуває формування багатоукладної аграрної економіки, забезпечення свободи вибору нових організаційно-правових форм господарювання на основі удосконалення земельних та майнових відносин власності.

Одним із стратегічних напрямів аграрної політики України є створення умов для збалансованогопоєднання державного регулювання економіки агропромислового виробництва з економічною свободою підприємств і організацій в умовах переходу до ринкових відносин. Державна підтримка розвитку агропромислового комплексу спрямовується на забезпечення соціально-економічного захисту вітчизнянох сільськогосподарських товаро-виробників, формування внутрішнього ринку продовольства, матеріальних ресурсів, робочої сили та виведення агропромислового виробництва на світовий ринок.

Перейти на страницу: 1 2

Подібні статті по економіці

Формування і реалізація державної політики зайнятості в сучасних умовах на прикладі Харківського регіону
Актуальність теми дослідження. На етапі трансформування економіки України в ринкову проблеми формування ринку праці набувають статусу першочергових. У зв`язку з цим виникає необхідність ...

Дослідження функціональних стратегій сучасного підприємства
В умовах ринкової економіки сталися кардинальні зміни в системі управління об'єктів господарювання. У централізованій економіці свобода вибору постачальників ресурсів і маніпулювання рес ...

Інфляційні процеси в економіці України
Інфляція є одним із найтяжчих проявів макроекономічної нестабільності. У світі немає країни, яка б у другій половині XX ст. тією чи іншою мірою не зазнала б втрат від інфляції. Особливо ...

Copyright © 2024. www.ekonomikam.com. Всі права захищені.