Політика роздержавлення і приватизації у розвинутих країнах

З усієї сукупності відмінностей, якими відрізняється сучасний капіталізм від капіталізму середини 50-х років XX ст., найважливішими, крім зазначених вище, є:

зменшення частки державної власності на засоби виробництва в економіці, що найяскравіше виявилось у політиці роздержавлення, в тому числі приватизації за одночасного зростання частки одержавленого ВВП, а також послаблення адміністративних методів управління економікою;

інтенсивна інтернаціоналізація економіки, транснаціоналізація капіталу [3, 196].

Західні економісти процес трансформації державної власності у будь-якій формі власності характеризують як приватизацію. Це зумовлено тим, що у західній економічній літературі розмежовуються лише дві форми власності (державна і приватна), державна ототожнюється із суспільною. Таке спрощене бачення проблеми є однією з догм західної економічної думки, яка призводить до хибного тлумачення тих процесів, що відбуваються з державною власністю як у постсоціалістичних, так і у розвинутих капіталістичних країнах.

Роздержавлення - процес переходу державної власності на засоби виробництва в інші недержавні типи власності, в тому числі у приватну власність окремої особи або її сім'ї (що означає приватизацію державної власності як складову роздержавлення).

Оптимальний розмір державної власності на засоби виробництва має в середньому становити 30-35 % загальної власності, а у розвинутих країнах ця частка була значно меншою, що зумовило такі основні причини роздержавлення і приватизації:

посилення суперечностей та неефективності кейнсіанських методів регулювання економіки (до яких безпосередньо належала і державна власність) і відповідно певне посилення монетаристських важелів;

надмірне використання адміністративних важелів, яке у західній економічній літературі асоціювалось із державною власністю;

штучно занижена фінансова рентабельність розвитку державних підприємств внаслідок проведення ними промонополістичної політики цін (заниження на товари і послуги державного сектору та завищення на продукцію великих монополістичних, у тому числі олігополістичних, підприємств, які продають її державним підприємствам);

виконання державною власністю певною мірою загальнонаціональних функцій (зменшення рівня безробіття, послаблення циклічних коливань економіки тощо), що також знижувало економічну ефективність державного сектору і давало підстави для його критики з боку фінансової олігархії;

прихід до влади консервативних сил монополістичного капіталу в деяких найрозвинутіших країнах (США, Великобританії, Німеччині та ін.), які традиційно виступають проти державного підприємництва й активного втручання держави в економіку.

Механізм роздержавлення і приватизації також залежить від стану економіки в кожній із країн, характеру політичної влади, життєвого рівня населення та інших чинників.

Наприкінці 70-х - у 80-ті роки у кількох розвинутих капіталістичних країнах пройшла перша хвиля приватизації (яка переривалась в окремих країнах націоналізацією) деяких галузей промисловості, підприємств, банківської сфери. Першим провів приватизацію компанії залізничного транспорту "Конрейл" уряд США. У 1987 фінансовому році, що починається у жовтні, адміністрація країни отримала від передавання у приватну власність державної власності приблизно 8,5 млрд дол., що становило до 1 % очікуваних надходжень у сумі 850 млрд дол. Це найбільша програма приватизації, яка передбачає перехід до приватних власників (насправді до колективної капіталістичної власності) електроенергетичних систем, аеропортів, нафтопромислів, залізниць, охорони здоров'я. Програма приватизації в Японії охоплює продаж акцій державних компаній залізничного транспорту, авіаліній, тютюнової промисловості, телефонно-телеграфного зв'язку. Уряд має намір отримати загалом до 820 млрд дол. У Великобританії денаціоналізація, що розпочалася з 1979 р., стосується всіх підприємств служби зв'язку, автомобільної промисловості, транспорту, авіації, металургійних підприємств, компаній паливних галузей промисловості, передусім газової. З 1979 до кінця 1990 року уряд одержав від продажу 33 млрд ф. ст [8, 118].

Подібні статті по економіці

Грошово-кредитна політика та її роль в державному регулюванні економіки
Стабільність та розвиток національної економіки забезпечується використанням державою різноманітних інструментів макроекономічного регулювання. Одним з найдієвиших засобів макроекономіч ...

Безробіття
Праця і земля - два основні джерела багатства, два основні фактори зростання виробництва, бо всі інші фактори - капітал, організація, інформація - це справа рук і розуму людини. Тому су ...

Інноваційні процеси як шлях динамічного розвитку підприємства
господарювання виробництво нововведення Перехід економіки України до ринкового типу вимагає докорінних змін структури та якості праці, основного та оборотного капіталу, системи фінансів і ...