Меню сайту

Методи удосконалення регулювання зайнятості населення та ринку праці на державному та регіональному рівнях

Сучасний етап соціально-економічного розвитку України характеризується зміною соціальної сутності трудових відносин, коли робоча сила з трудових ресурсів, які адміністративно перерозподілялись з однієї сфери в іншу, перетворилась у один з товарів, який має певну кон’юнктуру попиту та пропозиції на ринку праці. Відбулася трансформація самого механізму регулювання ринку праці, ступінь участі держави в регулюванні перерозподілу трудових ресурсів, зазнала змін політика зайнятості.

Проблемам регулювання ринку праці та зайнятості населення присвячено чимало наукових робіт. Вагомих наукових результатів у процесі дослідження зазначених проблем досягли провідні українські вчені-економісти: А. Ачкасов, С. Бандур, Д. Богиня, В. Васильченко, В. Герасимчук, О. Левченко, Е. Лібанова, В. Онікієнко, В. Петюх, У. Садова, В. Секретарюк, Л. Семів, Ю. Туранський, Л. Фільштейн і російські дослідники: О. Бєлокрилова, В. Буланов, Н. Волгін, А. Заіченко, Б. Збишко, В. Ішін, А. Нікіфорова, А. Рофє та ін. Однак на сьогодні надзвичайно актуальними залишаються питання, пов’язані з визначенням пріоритетних напрямів регулювання ринку праці та зайнятості населення на державному та регіональному рівнях в умовах економічної нестабільності.

Метою даного підрозділу є обґрунтування пріоритетних напрямів регулювання ринку праці та зайнятості населення на державному та регіональному рівнях в умовах економічної кризи.

В умовах існування різноманітних форм власності та господарювання невід’ємним компонентом регулювання сфери зайнятості населення виступає ринок праці. Він, на думку О.М. Левченка, являє собою соціально-економічний механізм, або сукупність соціально-економічних відносин з приводу поєднання робочої сили та робочих місць на підставі взаємо вигідності та доцільності [53]. Економічна система ринку праці визначається через реалізацію економічних інтересів власників засобів виробництва та власників робочої сили, що повинен сприяти відтворенню робочої сили та подальшого розвитку економіки загалом. Отже, в умовах нового типу господарювання, ринок праці слід розглядати як систему соціально-трудових відносин, які ґрунтуються на принципах ринкової економіки.

У свою чергу, регіональний ринок праці являє собою систему, в якій органічно взаємодіють два підлеглих регіональних ринки: ринок робочої сили та регіональний ринок робочих місць [54].

Регіональний ринок праці, з одного боку, відбиває основні риси національного, а з іншого - має свою специфіку, що обумовлюється, передусім, особливостями певної території. Необхідно розділяти, по-перше, первинний і вторинний, по-друге, зовнішній і внутрішній ринки праці.

До первинного ринку праці відносять працюючих на умовах стабільної гарантованої зайнятості, високих доходів, з високим рівнем якості робочої сили; до вторинного - робочу силу, що має низький рівень конкурентоспроможності на ринку праці, як правило праця зайнятих даної категорії не відповідає в повному обсязі потребам підприємств.

До зовнішнього ринку праці має відноситись такий, якому притаманна значна професійна, територіальна, галузева мобільність, плинність працівників, завдяки наявності професій і спеціальностей, що мають попит на різних підприємствах і організаціях; для внутрішнього ринку праці характерна вертикальна та горизонтальна мобільність, переміщення працівників всередині підприємств, професійна підготовка та перепідготовка працівників відбувається тут тільки для власних потреб підприємств.

Ринок праці відображає всі головні риси ринкової системи загалом і виконує дві основні соціально-економічні функції: розподілення трудових ресурсів за активними видами зайнятості (професіями, галузями, підприємствами, територіями) та розподілення доходів у формі окладів, заробітної платні як стимулу та як винагороди за працю [55].

Реалізація цих функцій ринком праці повинна сприяти ефективності, тобто підвищенню продуктивності, віддачі від людських ресурсів, максимізації доходів, економічному зростанню держави, соціальній справедливості.

Реалізація даних функцій можлива тільки шляхом створення системи регулювання зайнятості, як підсистеми регулювання економіки. Якщо поняття зайнятості прагне до балансу між бажаючими отримати роботу та вимогами ринку праці, то безробіття відображує стан рівноваги між сукупним попитом пропозицією. Недопущення зниження зайнятості являє предмет системи та її регулювання. Таким чином, головною метою створення системи регулювання зайнятості є, насамперед, покращання зайнятості та зниження безробіття. Це означає, що система регулювання зайнятості містить у собі систему регулювання безробіття та в цілому являє собою систему регулювання ринку праці [56].

Перейти на страницу: 1 2 3 4

Подібні статті по економіці

Ефективність використання матеріальних ресурсів на підприємстві ТОВ Гіпрон
В сучасних умовах господарювання економіка України потребує глибоких і структурних зрушень. В цих умовах центр економічної діяльності переміщується до основної ланки всієї економіки п ...

Витрати діяльності підприємства в умовах ринкової економіки
Становлення і розвиток в Україні ринкової інфраструктури докорінно змінюють економічне, інформаційне і правове середовище функціонування підприємств, сутність їхньої господарської діяль ...

Форми організації суспільного виробництва
Природа не дає в готовому вигляді всього того, що необхідно для задоволення людських потреб. Все це люди видобувають в процесі виробництва. Таким чином, виробництво є основою життя людс ...

Copyright © 2021. www.ekonomikam.com. Всі права захищені.