Український досвід спеціальних (вільних) економічних зон

На початку 80-х років, коли почали розгортатися процеси лібералізації економічного життя, ринкових та структурних перетворень у народному господарстві, регіони України виявили зацікавленість до створення на власній території особливих, спеціальних, підприємницьких вільних зон. "Піонерами" цього процесу стали Закарпатська, Одеська, Чернівецька, Харківська, Дніпропетровська області та Автономна Республіка Крим.

Але прийняття рішення з цього питання відкладалося з об"єктивних причин. До них слід віднести відсутність відповідної законодавчої бази і затвердженої на державному рівні концепції регіональної політики, програми розбудови в Україні СЕЗ, невизначеність перспектив господарського розвитку. Нерішучість владних структур з цього питання створювала подвійну ситуацію, коли ініціатива регіонів не знаходила дієвої підтримки уряду.

Першими кроками виходу з цієї ситуації стали: прийняття Верховною Радою України в жовтні 1992 p. Закону "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон", утворення компетентної Міжвідомчої комісії з розгляду і підготовки документів по заснуванню СЕЗ, схвалення Кабінетом Міністрів України "Основних напрямків державної регіональної економічної політики України" та Концепції розбудови на території держави спеціальних (вільних) економічних зон (Постанова № 167 від 14.03.1994). Прийняття названих документів створило правові підвалини діяльності зон.

Спеціальна (вільна) економічна зона (англ. - special/free economic zone) визначається законодавством України як частина території держави, в межах якої встановлюється спеціальний правовий режим економічної діяльності.

Вихідними критеріями віднесення будь-яких територіально-господарських формувань до ВЕЗ є:

- умовна екстериторіальність та індеферентність торговому режиму приймаючої держави;

- націленість на активізацію зовнішньоекономічних зв"язків (обмін капіталами, товарами, технологіями тощо);

наявність особливого, пільгового відносно діючого загальнодержавного, інвестиційного клімату в складі податкового, валютно-фінансового та організаційно-правового режиму діяльності суб"єктів зони.

Законодавством України дозволено створювати: вільні митні зони і порти, експортні, транзитні зони, митні склади, технологічні парки, технополіси, комплексні виробничі, туристично-рекреаційні, страхові, банківські зони тощо. За функціональними ознаками, всі різновиди зон можна віднести до п"яти типів: зовнішньоторговельні, торговельно-виробничі, науково-технічні, туристично-рекреаційні та банківсько-страхові (оффшорні).

ВЕЗ можуть займати різну за розміром територію та охоплювати будь-яку кількість суб"єктів підприємництва. Спеціальні (вільні) економічні зони, незалежно від типу, що розміщуються на незаселеній території розміром до 500 га та мають лише об"єкти забезпечення життєдіяльності ВЕЗ, відносяться до локальних або точкових зон.

Метою створення ВЕЗ є прискорення соціально-економічного розвитку регіонів розташування, залучення зовнішніх інвестицій, створення нових робочих місць та вирішення проблем використання незайнятого працездатного населення, активізація підприємницької діяльності, стимулювання експортоорієнтованого (або імпортозамінюючого) виробництва, залучення і впровадження новітніх технологій, підвищення ефективності використання місцевих природних ресурсів.

Враховуючи сказане, заснування спеціальних (вільних) економічних зон повинно пов"язуватися в першу чергу зі створенням точок економічного зростання, відновленням депресивних районів та стимулюванням структурних зрушень в економіці.

Економічна ситуація, що склалася в Україні, надзвичайно складна. Це пов"язано з цілою низкою об"єктивних та суб"єктивних проблем, до складу яких слід віднести:

Подібні статті по економіці

Економічні хвилі
Упродовж останніх двох століть реальний ВВП у більшості країн з ринкової економікою зростав, що забезпечило істотне підвищення рівня життя населення. Проте економічне зростання не було б ...

Анализ конкурентоспособности предприятия
Одна з найважливих задач розвитку підприємтсва і країни в цілому, нерозривно пов`язана з ефективністю виробництва, забеспечення випуску необхідної кількості сучасних виробів та покращенн ...

Антимонопольна політика держави і її місце у встановлення сучасних ринкових відносин в Україні
В економічній системі розвинутих країн світу оптимально поєднуються ринкові важелі саморегулювання народного господарства з державним регулюванням. Незважаючи на це, економіка цих країн ...