Об’єкти та суб’єкти власності

Сутність власності виявляється в її об'єктах і суб'єктах.

Потенційно об’єктами власності може служити все розмаїття національного багатства, включаючи землю з її надрами, водний і повітряний простір, а також твори інтелектуальної праці. [3] Земля, земельні ділянки, угіддя - один з найпоширеніших об'єктів власності, який використовується для будівництва і розміщення різних споруд, житла, комунікацій, а також вирощування сільськогосподарських культур і утримання худоби, використання ресурсів, лісів і рибного господарства.

Природні багатства утворюють той різнорідний об'єкт власності, який охоплює тваринний і рослинний світ, корисні копалини, водні ресурси та повітряне середовище.

Основні виробничі засоби у вигляді споруд, будинків, устаткування, машин, приладів, які безпосередньо беруть участь у виробництві, також утворюють велику частину об'єктів власності.

Будинки і споруди соціально-культурного призначення, включаючи житловий фонд, належать до об'єктів власності у складі багатства, створеного людством.

Матеріально-майнові цінності, що знаходяться і використовуються як у виробничій сфері (матеріали, сировина, паливно-енергетичні ресурси тощо), так і в побуті (домашнє майно, меблі, особистий автотранспорт, садові ділянки з будівлями тощо).

Гроші, валюта, цінні папери - один з об'єктів власності, де провідну роль відіграє не матеріально-речове, а вартісне вираження.

Коштовності - золото, срібло, платина, діаманти та вироби з них - є тим об'єктом власності, в яких однаково важливе значення мають і речова, і вартісна сторони.

Духовно-інтелектуальні об'єкти власності - це твори науки, літератури, мистецтва, винаходи тощо. Головна їхня цінність полягає у матеріально-естетичному відтворенні дійсності, хоч є твори мистецтва, які не можна оцінити вартісно.

Інформаційні засоби - специфічний об'єкт власності, головна цінність якого полягає у втіленні сучасної науки і технології в електронно-технічних засобах, а також у змісті та якості самої інформації.

Робоча сила - здатність людей до трудової діяльності, потенціал праці, закладений у людині, який виступає об'єктом її особистої, індивідуальної власності.

Отже, до об'єктів власності відносять засоби виробництва, робочу силу, вироблені продукти (предмети споживання або послуги), інтелектуальну власність (патенти на винаходи, ліцензії тощо), власність на джерела інформації та на додатковий продукт.

Суб’єкти власності - це індивіди, фізичні особи, які в процесі відчуження - привласнення матеріальних благ і послуг можуть вступати між собою у відносини з цього приводу. Це, як правило, юридично самостійні, економічно відособлені учасники суспільного виробництва - окремі працівники, трудові колективи та державні установи і відомства (наприклад, армія, державні заповідники) тощо. [8, c. 40-41]

Вивчення економічного ладу тієї чи іншої країни неминуче ставить перед дослідником корінне питання: кому належить економічна влада, хто розпоряджається суспільним багатством. Суть цієї влади полягає в характері привласнення засобів виробництва і його результатів. Тому, щоб з'ясувати природу та економічну структуру того чи іншого суспільства, необхідно, передусім, розкрити зміст існуючої системи відносин власності.

У найбільш узагальненій формі власність можна визначити як відносини між людьми з приводу привласнення матеріальних благ та встановлення влади над ними, належності їх конкретній особі. Певна річ стає власністю, тобто економічною категорією, лише тоді, коли з приводу її привласнення люди вступають між собою в певні економічні відносини. Саме ці відносини є рушійною силою суспільного виробництва, його сутністю.

Соціально-економічна сутність власності розкривається і реалізується не в системі зв'язків "людина-річ", а в площині взаємодії "людина-людина" з приводу привласнення об'єктів власності.

Привласнення - процес, що виникає в результаті поєднання об'єкта і суб'єкта привласнення, тобто це конкретно-суспільний спосіб оволодіння річчю. Воно означає відношення суб'єкта до певних речей як до власних. [11, c. 45]

Для того, щоб було що привласнювати, необхідно наперед належним чином підготувати предмети природи, створити нові матеріальні блага. Така діяльність людини стає ефективною і набуває для неї адекватної значимості лише за умов певної самоорганізації суспільства. Для ізольованого індивіда привласнення такого значення не має, оскільки він позбавлений як можливості, так і необхідності вступати у відносини з іншими індивідами, йому подібними. Отже, поза сумнівом є твердження: власність можлива лише в людському суспільстві, яке до того ж перебуває на певному ступені свого розвитку. Про його досягнення суспільством може свідчити здатність людей вступати у виробничий процес з метою привласнювати засоби виробництва, продукти праці та задовольняти свої потреби.

Подібні статті по економіці

Трудовий потенціал України
В усі часи економісти різних поглядів, шкіл і напрямів визнавали, що праця є одним із найголовніших факторів економічного розвитку. Недвозначно на це натякає християнська заповідь: &quo ...

Фондовая биржа, как элемент рыночной инфраструктуры
Ринок цінних паперів. Фіктивний капітал. Випущені акціонерними товариствами акції й облігації поступають в обіг, створюючи ринок цінних паперів. Про масштаби цього ринку свідчить то ...

Зовнішньоекономічна діяльність
Зовнішньоекономічна діяльність - це діяльність суб’єктів господарської діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що ма ...