Основні моделі формування стратегії

Формування стратегії є процесом, у ході якого керівники встановлюють місію, формують систему цілей, обирають стратегії, а також визначають усі складові процесу стратегічного управління. В залежності від ступеня усвідомлення цілей, завдань та необхідних результатів діяльності підприємства, а також знань щодо специфіки функціонування об’єкта управління можна виокремити кілька методів встановлення стратегії.

Згідно з підходом Ск. Сінка до формування стратегії в залежності від бажаних результатів розвитку підприємства, обраних цілей та задач (тобто визначення того, що робити) та знання логіки підприємництва, структури виробництва, логіко-причинних зв’язків галузі (як робити) стратегії в свою чергу можна поділити на:

1. стратегії, сформульовані «за натхненням» - ситуація, коли наперед невідомо, що і як треба зробити, але є інтуїтивне відчуття необхідності змін. За таких умов суттєву роль відіграє досвід і знання керівників.

2. стратегії, що базуються на здоровому глузді передбачають застосування методу «проб і помилок, експерименту», який потребує участі висококваліфікованих експертів.

3. стратегії, створені шляхом компромісу: в оцінці ситуації, визначенні напрямків немає спільної згоди, але в наявності володіння науково-методичним та прикладним інструментарієм досягнення цілей. Основну увагу слід приділяти досягненню згоди.

4. стратегії, розраховані та сплановані передбачають залучення спеціалістів різного фаху, відпрацювання конкретних процедур та взаємовідносин. Кожен з цих підходів застосовується залежно від ситуації та рівня підготовки керівників підприємства до стратегічної діяльності, сприяє формування більш чи менш обґрунтованої стратегії.

Мінцберг, в свою чергу, виділяє три основні моделі розробки стратегії:

1. «планова» - стратегія розробляється, виконується та оцінюється в плановому режимі із залученням спеціального штату висококваліфікованих фахівців, які за допомогою різних моделей та методів визначають можливі результати та знаходять найефективніший шлях досягнення цілей;

2. «підприємницька» - використовуються більш неформальні методи побудови стратегій, що базуються на особистому досвіді керівників, його знаннях логіки функціонування галузі; ці чинники використовуються для формування «бачення» майбутнього бізнесу, яке в подальшому враховується у планах, проектах, програмах;

3. «навчання на досвіді» - використовується в умовах нестабільного середовища; процес розробки та корегування стратегії може бути дещо спонтанним, слабо контрольованим.

Зазначені моделі акцентують увагу на підприємницькому підході до процесу планування, що відрізняє процес розробки цілей в умовах довгострокового планування (формальний, раціоналістичний процес) від стратегічного (і застосування широкого спектра формальних та неформальних методів).

В залежності від участі керівника та виконавців в процесі формування стратегії А. Томпсон пропонує виділяти наступні підходи:

1. Одноосібний підхід: керівник особисто виступає головним стратегом та здійснює сильний вплив на оцінку стану, на альтернативні стратегії та на деталі стратегії. Це не означає, що керівник самостійно виконує всю роботу, а свідчить про те, що він виступає головним архітектором стратегії та бере активну участь у формуванні її складових.

2. Підхід, побудований на делегуванні: керівник делегує майже весь обсяг робіт підлеглим, найчастіше - спеціалізованим плановим ланкам. Керівник зводить процес визначення стратегії до роботи «однієї з-поміж інших», не більш важливих за планування поточних робіт.

3. Підхід, побудований на співробітництві: це проміжний підхід, коли спільно з плановими органами керівник використовує допомогу майбутніх ключових виконавців. Участь у розробці стратегії, яку підлеглі мають втілювати у життя, посилює їх прихильність успішній стратегії, відповідальність за те, щоб стратегія працювала належним чином.

4. Підхід, побудований на конкуренції полягає в заохоченні підлеглих до участі в розробці стратегії, до боротьби за першість у просуванні ідей, пошуку найефективніших способів досягнення поставлених цілей.

Практика процвітаючих підприємств доводить, що розробка стратегій, як правило, завершується формуванням більш або менш обґрунтованих планів, що мають складну внутрішню структуру; тобто на підприємстві завжди відбувається процес планування, однак ступінь його розвитку визначається особливостями самого підприємства [85, с. 247-249].

Отже, узагальнюючи усе вищезазначене можна зробити наступні висновки: стратегічні моделі - важливі, проте вони - не головне. Запорука успіху полягає в обґрунтованих діях та енергійному прагненні до цілі. Це в рівному співвідношенні можна зустріти як у менеджерів, не знайомих зі стратегічним менеджментом, так і у тих, хто використовує всі останні розробки.

Подібні статті по економіці

Інноваційні процеси як шлях динамічного розвитку підприємства
господарювання виробництво нововведення Перехід економіки України до ринкового типу вимагає докорінних змін структури та якості праці, основного та оборотного капіталу, системи фінансів і ...

Ефективність технічного переозброєння підприємств та методи оцінки ефективності інвестиційних проектів
Формування національної економіки на засадах самостійного розвитку зумовило комплекс проблем, серед яких особливе місце належить інвестиціям в основний капітал, що відтворюють і оновлюют ...

Циклічність економічного розвитку, її природа та методи сучасного регулювання
Ринкова економіка, як відомо, прагне досягти рівноваги всіх процесів, що в ній відбуваються. Макроекономічна рівновага - це економічна рівновага на рівні держави. Для неї характерним є п ...