Удосконалення нормативно-правової бази щодо зайнятості населення як інструмент подолання кризи 2009-2010 рр

Останні місяці політичного, соціального й економічного життя в Україні сповнені думками про світову фінансову кризу, зокрема - про кризу в нашій державі. На жаль, остерігаючись погіршення показників дохідності виробництва, роботодавці оголошують, що на виробництвах можливе скорочення, а рівень зарплат протягом найближчого часу в найкращому випадку залишиться тим самим. Якщо відкинути емоційну складову й спробувати реально оцінити процеси, які зараз відбуваються у світі, то ознаки фінансової кризи справді є. Проте, за словами аналітиків, таке явище цілком закономірне. Тому треба підготуватися до можливих змін в економіці й подбати про нормативно-правове забезпечення для працюючих і безробітних громадян. Необхідність визначення категорій працюючих громадян, їхніх гарантій, прав і обов'язків, допоможе уникнути важкої кризи у сфері зайнятості населення [48].

Ураховуючи вищевказане, знову став актуальним законопроект «Про внесення змін до Закону України «Про зайнятість населення» [2]. Свого часу цей проект Закону був поданий Кабінетом Міністрів України до парламенту 5-го скликання, пройшов усі необхідні процедури розгляду, погодження й голосування, що передбачає Регламент Верховної Ради України, і вже 7 червня 2006р. був прийнятий в цілому й направлений на підпис Президенту України. Однак Закон було повернуто без розгляду. Парламент, вбачаючи нагальну суспільну необхідність, повторно вніс законопроект на розгляд до Верховної Ради України. Новий проект Закону «Про внесення змін до Закону України «Про зайнятість населення» був розроблений на виконання ст. 2 Указу Президента України від 11 липня 2008 р. №1073 «Про вдосконалення державного регулювання у сфері зайнятості населення та ринку праці в Україні» й відповідно до пункту 1 заходів Програми зайнятості населення на 2009 р., затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 2008 р. №744. Розробка й прийняття цього законопроекту обумовлені необхідністю удосконалення нормативно-правової бази у сфері зайнятості населення, приведення її у відповідність до сучасних вимог соціально-економічного розвитку країни, необхідністю гармонізації українського законодавства з міжнародними правовими нормами. Необхідність викликана й тим, що у діючому Законі України «Про зайнятість населення», прийнятому Верховною Радою України у 1991 р., зафіксовано стратегію зайнятості, яка відповідала періоду становлення ринкових відносин і була спрямована на соціальну підтримку зареєстрованих безробітних, що було особливо актуальним у період кризового стану економіки. Проект Закону встановлює перелік категорій зайнятого населення, який відповідає ринковим умовам функціонування економіки України. Категорії зайнятого населення приведено у відповідність з нормами чинного законодавства України, зокрема Закону України «Про пенсійне забезпечення». Досить новаторським, але цілком виправданим є ведення такої категорії громадян, як «частково безробітні» - в умовах сьогоднішнього ринку праці досить розповсюджене явище. Тому недопустимим є визначення в законопроекті лише самого терміну. Час потребує детального визначення конкретних законодавчих пропозицій, на що частково безробітні можуть розраховувати, поки не зможуть відновити свої показники праці [36].

Введення до проекту Закону статей «Професійна орієнтація населення» і «Професійна освіта населення» обумовлено важливістю професійної орієнтації й професійної освіти громадян. Не секрет, що зараз досить складно знайти кваліфікованого робітника і не є проблемою пошук кваліфікованого юриста чи економіста. Мода на певні професії призводить до перенасичення ринку праці, до надмірної конкуренції й до погіршення умов співпраці. До проекту Закону введено статтю «Створення робочих місць», яка законодавчо визначає державну політику й сприяє задоволенню інтересів найманих працівників, роботодавців, держави [49].

Введення до проекту Закону статті, яка визначає порядок діяльності недержавних підприємств, установ і організацій, що надають послуги на ринку праці, їх права, обов'язки й відповідальність, забезпечує системний підхід при формуванні законодавчої бази у сфері зайнятості. При цьому за держслужбою зайнятості закріплюються функції реалізації державних гарантій зайнятості населення і його соціального захисту на випадок безробіття. Але слід зауважити, що детальнішого врегулювання потребує визначення статусу на ринку праці так званих посередників. Закон досить розмито описує цих суб'єктів господарської діяльності, визначаючи як основну їхню рису надання послуг у сфері працевлаштування. Можливо, було б доречним визначення саме Державної Служби Зайнятості України та її структурних підрозділів основними посередниками у сфері працевлаштування. Крім цього, варто було б доопрацювати перелік обов'язків цих державних органів при наданні таких послуг. Також більше уваги слід приділити регулюванню діяльності недержавних організацій, регламентації порядку їх створення й надання послуг у пошуках роботи, відповідальності за належне забезпечення прав осіб, які до них звертаються. Було б раціонально усунути таку прогалину, як невизначеність правового статусу Державної Служби Зайнятості України, оскільки з тексту законопроекту не зрозуміло, до якого рівня державних органів її віднесено [49].

Подібні статті по економіці

Грошова оцінка земель в Україні
Земля являється одним з основних елементів виробництва, за допомогою якого країна створює матеріальні цінності. Поряд з тим земля є природним об’єктом, який вже існує і не створюється лю ...

Автоматизована система обліку кадрів на підприємстві
Функціонування будь-якої системи управління пов’язано з циркуля-цією в ній інформації. Будь-який процес управління - перш за все, інфор-маційний процес, який передбачає виконання ...

АПК в сучасних умовах господарювання
Сьогодні сільськогосподарське виробництво і в цілому агропромисловий комплекс України перебувають у центрі суспільної уваги, оскільки і без того небагатий наш стіл останнім часом особливо з ...