Меню сайту

Державне регулювання ринкової економіки

Високорозвинена ринкова економіка — це оптимальне поєднання засад, притаманних товарному виробництву (конкуренція, попит і пропозиція, вільне ціноутворення), та цілеспрямованої політики державного регулювання економічних процесів. Державне регу­лювання доповнює ринковий механізм, що в сукупності становить єдину систему макроекономічного регулювання народного госпо­дарства.

Розвинена ринкова економіка не означає якоїсь "абсолютної свободи" і "вільної гри" економічних сил, що спрямовуються "не­видимою рукою" саморегульованої конкуренції. Необмежена еконо­мічна свобода існувала лише на ранніх ступенях розвитку товарно­го виробництва і формування ринкових відносин, коли (функціонува­ло безліч порівняно однакових за розмірами капіталу, переважно дрібних і середніх підприємств, між якими точилася конкурентна боротьба за ринок збуту товарів. За умов вільної конкуренції ринкові сили попиту й пропозиції стихійно, через вільне ціноутворен­ня визначали оптимальні пропорції виробництва та його економіч­ну ефективність. Головними регуляторами суспільного виробницт­ва були вільний ринок і конкуренція. Держава лише створювала загальні умови для функціонування приватних капіталів. З розвит­ком відносин власності та вдосконаленням організації суспільного виробництва розширилися сфера і напрями політики державного втручання в економічні та соціальні процеси. Головним завданням політики централізованого економічного регулювання стало роз­в'язання суперечностей між частковою монополістичною плано­мірністю і товарними відносинами, які залишалися загальною фор­мою економічних зв'язків у суспільстві.

Для сучасних умов характерні переплетення ринкових з дер­жавними методами регулювання та їх поєднання. Кожен з них має свою сферу застосування і відповідає певним інтересам суб'єктів власності та господарювання. Проте вони збігаються в тому, що і держава, і ринок приводять у відповідність часткові планомірності, властиві окремим господарським одиницям.

В умовах високорозвиненої ринкової економіки, яка характери­зується наявністю великої кількості не лише дрібних і середніх під­приємств, а й великих виробничих комплексів, про "вільну гру" еко­номічних сил не може бути й мови. Щодо діалектики розвитку еко­номіки країн Заходу та еволюції механізму її регулювання американ­ський економіст П. Самуельсон писав, що, мабуть, Америка XIX ст. підійшла ближче, ніж будь-яка інша країна, до стану laissezfaire (не­втручання. —Авіті.), який Карлейль назвав "анархія плюс констебль". Результатом цього виявилися ціле століітя прискореного економіч­ного розвитку та обстановка індивідуальної свободи. Однак це приз­вело також до періодичних економічних циклів, виснаження природ­них ресурсів, які не відновлюються, до бідності й багатства, розкла­ду державного апарату, які переслідують різні цілі, і часом до витіс­нення монополією саморегульованої конкуренції".

У більшості індустріальне розвинених країн Заходу значно під­вищилася економічна роль держави. Те, що держава є центральним органом політичної влади в країні, надає їй можливість використо­вувати норми правового примусу і розпоряджатися значними еко­номічними ресурсами. Вона не лише стала власником багатьох за­водів, земельних ділянок, залізниці, морських портів, аеродромів, фінансових ресурсів, а й заволоділа цілими галузями економіки, які потребують для свого розвитку величезних капіталовкладень і найменше орієнтовані на прибуткове функціонування (атомна і космічна промисловість, енергетика тощо).

У більшості країн ринкової економіки державі належить близько третини національного багатства, вона перерозподіляє через бюд­жет половину валового національного продукту, здійснює до 20 від­сотків капіталовкладень в економіку. Наприклад, у США під контро­лем уряду виробляється до 20 відсотків національного продукту, третину його становлять податки і загальний обсяг урядових витрат.

Зростання економічної ролі держави, її втручання в процес сус­пільного виробництва і висока концентрація останнього модифіку­вали традиційний механізм саморегулювання економіки, різко об­межили дію стихійних ринкових сил. Держава прийняла на себе цілу низку регулюючих функцій, особливо щодо розвитку держав­ного сектора економіки, а також ринкової кон'юнктури.

Довголітня практика державного втручання в економіку дала змогу виробити відповідні методи і важелі, в результаті чого еконо­мічна система стала високоефективною. Політика державного ре­гулювання дає можливість нейтралізувати численні руйнівні про­цеси і небажані відхилення, які періодично переривають і дефор­мують рух економічного циклу.

Економічна політика держави формується свідомо через мере­жу органів державного апарату, суспільні інститути, засоби масо­вої інформації. Важливу роль в цьому відіграють підприємницькі організації, фінансові групи та "групи тиску". Підприємницькі ор­ганізації, наприклад Національна рада французьких підприємців, Федеральний союз німецької промисловості, Конфедерація бри­танської промисловості, Конфіндустрія (Італія), Представництво фінансових і промислових кіл (Фінляндія) та ін., беруть участь у вирішенні найбільш важливих питань з економіки і політики. Вони готують економічні проекти і рекомендації для органів державної і муніципальної влади, впливають на розробку і прийняття багатьох законів і указів, у певних випадках здійснюють контроль за їх ви­конанням.

Фінансові групи мають безпосередні контакти з органами дер­жавної влади. Оскільки в кожній з розвинених країн їх склалося по декілька, то між ними точиться боротьба за лідерство і отримання певних пільг. Наприклад, у США лідерами є групи Морганів, Рок-феллорів, каліфорнійська на чолі з "Бенк оф Америка", у Велико­британії — "Ллойдз", "Барклейз", в Німеччині — групи на чолі з "Дойче банк", "Дрезденер банк" та "Комерцбанк".

"Групи тиску" зародилися у США, сьогодні вони широко вико­ристовуються в країнах Західної Європи та в ін. Вони формуються з метою виливу на офіційних представників державної адміністрації і членів уряду при розв'язанні таких питань, як оподаткування, ціноутворення, регламентація ринків, право на створення нових підприємств тощо. Так, в Іспанії інтереси приватного сектора представляють 9 таких груп: в паперовій промисловості — Інститут па­перу, в металургії — Союз виробників чорних металів, у суднобу­дуванні — Техніко-торґовельне управління суднобудівників та ін.

Місце політики державного регулювання в господарській сис­темі є сталим, проте його масштаби і форми не залишаються не­змінними. Дії державної адміністрації не обов'язково втілюються у певних заходах щодо управління національною економікою. Регу­лювання відбувається і тоді, коли держава відмовляється від реалі­зації цих заходів, якщо вони стають недоцільними з точки зору макроекономічної та соціальної ефективності.

Незважаючи на те що централізоване і ринкове регулювання за своєю суттю є антиподами, вони постійно взаємодіють між собою. Це сприяє забезпеченню економічної та політичної стабільності всієї суспільної системи. Політика державного регулювання не під­порядкована закону самозростання капіталу, вона враховує розста­новку всіх соціальних сил, що не завжди адекватне прагненню ве­ликих приватних власників або монополій чи олігополій. Головна мета державного втручання в економічний розвиток — забезпе­чення безперервності процесу відтворення національного госпо­дарства як єдиного цілого, досягнення економічної ефективності на макрорівні, її реалізація здійснюється через свідоме визначення суспільних потреб, можливостей і шляхів їх задоволення.

    Подібні статті по економіці

    Аналіз і оцінка фінансово-економічного стану ДП Куп'янського лісового господарства
    Фінансово-економічний аналіз являє собою оцінку фінансово - господарської діяльності підприємства в минулому, дійсному й передбачуваному майбутньому. Його ціль - визначити стан «фінанс ...

    Еволюція поглядів на економічне зростання та сталий розвиток
    Проблеми досягнення стабільних темпів економічного зростання є актуальними в усіх країнах світу. Але в останній час дещо змінилися погляди щодо мети й шляхів досягнення зростання економ ...

    Загальна характеристика системи менеджменту підприємства
    Формування ринкової економіки здійснюється шляхом запровадження нових суспільно-економічних відносин, які базуються на існуванні різних форм власності та способів господарювання. Адміні ...

    Copyright © 2018. www.ekonomikam.com. Всі права захищені.