Меню сайту

Світовий досвід формування СЕЗ

Вільні економічні зони у XX ст., як правило, створювалися та розвивались у промислове розвинених країнах. Переважно це були зони, в яких виконувалися вантажні операції з транзитними або імпортними товарами, хоча виробнича діяльність здійснювалася в незначних розмірах І була спрямована на відповідне вимогам ринків збуту зовнішнє доопрацювання. У промислово розвинених країнах створені й діють: у США близько 200 зон зовнішньоторговельної спрямованості, Німеччині - 6 вільних портів і 3 безмитні зони, Франції - 2 райони вільної торгівлі та зони підприємницької діяльності, Іспанії - 3 безмитні зони, Італії - З спеціальні безмитні зони, Японії - торговельно-виробнича зона. Крім того, існують вільні зони в Канаді, Фінляндії, Греції, Ізраїлі. Зазначені зони створювались, як правило, в цілях активізації зовнішньої торгівлі, полегшення виходу національних виробників на світовий ринок, цілеспрямованого розвитку регіонів, утилізації наявної робочої сили, а також для пом'якшення небажаних для внутрішньої економіки тенденцій.

В цих країнах спрямованість на залучення іноземних підприємницьких інвестицій не була головною рисою подібних утворень - переважала орієнтація на створення сприятливих умов зовнішньої торгівлі. Досить значна кількість зон створена з причин, обумовлених необхідністю найскорішого покращання (або відновлення) конкурентних позицій різних регіонів, галузей (сфер) діяльності.

Всі названі зони враховують інтереси держави І регіону розміщення, орієнтуються на сучасні тенденції розвитку світового господарства, економічно ефективні, діють на засадах прибутковості та досягнення необхідного соціального ефекту.

США

У США зони зовнішньої торгівлі були юридичне оформлені у 1934 p. (Закон "Про зони зовнішньої торгівлі") з метою сприяння розвитку зовнішньої торгівлі. Початок їх діяльності припав на часи "великої депресії" - період високого рівня безробіття, стагнації виробництва і світової торгівлі. Головна мета, що заявлялась при створенні ЗЗТ, полягала у забезпеченні зайнятості та збільшенні . кількості робочих місць. У подальшому в процесі розвитку ЗЗТ відбулася зміна цілей. Так, головним мотивом створення й бурхливого розвитку зон зовнішньої торгівлі у більш пізній період -1970-1980-х роках, була можливість зменшення витрат на виробництво і збут продукції через зниження тарифів на імпортовані комплектуючі, деталі й компоненти, що призвело до активного розвитку автомобілебудування.

Зони зовнішньої торгівлі існують у двох організаційно-правових формах зони загального призначення та субзони спеціального призначення.

Зони загального призначення, за офіційним визначенням, є зонами, що в правовому відношенні не належать до митної території США. Вони перебувають під контролем Митної служби Сполучених Штатів та розміщуються на територіях, що вже мають необхідну транспортно-складську Інфраструктуру. Компанії, що розміщуються у названих зонах, можуть належати як правило, до галузей обробної промисловості.

Територіальна обмеженість зон загального призначення, висока вартість земельних ділянок на певному етапі почали створювати обмеження для подальшого розвитку у зонах зовнішньої торгівлі. Для вирішення проблеми було дозволено створення субзон.

Субзони підпорядковані та фактично є структурами зон загального призначення, але територіальне відокремлені від них. Субзона представляє собою одну компанію, яка отримує статус і пільги ЗЗТ.

Зони загального призначення засновуються Управлінням по зонах Міністерства зовнішньої торгівлі, для чого призначаються відповідні субсидії з дозволу відомств штатів та місцевих органів влади. Суб"єкти підприємництва зон загального призначення можуть подати заявку на фінансування субзон від імені компаній, на базі яких ці субзони створено.

Базовий Закон про зони зовнішьої торгівлі та наступні поправки до нього формують юридичну основу для розбудови зон зовнішньої торгівлі, Зокрема, Закон 1934 p. передбачав дозвіл для ЗЗТ в основному на реекспортну та транспортну діяльність, але забороняв виробництво продукції та її експортування. Більш пізня поправка від 1950 p. усунула цю заборону (Stat. 246, Ch. 296). У 1980 p. Державне казначейство Сполучених Штатів вивело додану вартість у зонах

зовнішньої торгівлі з суми вартості кінцевої продукції, що підлягала оподаткуванню. В подальшому (1982 p.) було зменшено оподатковану вартість кінцевої продукції шляхом виключення з останньої транспортних витрат, сум оплати брокерських та страхових операцій.

Управління по зонах зовнішньої торгівлі США має повноваження обмежувати діяльність зон в разі незгоди профспілок чи Існування об'єктивних перешкод. Ці обмеження стосуються: експортних операцій, відміни зменшення стягнень або уникнення оподаткування імпорту комплектуючих для виробництва продукції, що має реалізовуватися на внутрішньому ринку США; введення контролю операцій зональних підприємств в разі їх користування 2-5 річними субсидіями.

Перейти на страницу: 1 2 3 4

Подібні статті по економіці

Економіка виробничо-господарської діяльності підприємства
собівартість економічний виробничий Практика господарювання на ринкових засадах підтверджує істину, що ефективність будь-якої виробничо-господарської та комерційної діяльності залежить на ...

Визначення чисельності працюючих на підприємстві
Персонал підприємства - це сукупність фізичних осіб, що перебувають з фірмою як юридичною особою у відносинах, регульованих договором найму. Він являє собою колектив працівників з певно ...

Безробіття
Праця і земля - два основні джерела багатства, два основні фактори зростання виробництва, бо всі інші фактори - капітал, організація, інформація - це справа рук і розуму людини. Тому су ...

Copyright © 2024. www.ekonomikam.com. Всі права захищені.